• ПРАЦІВНИКІВ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ГРОМАДИ ПРИВІТАЛИ З ПРОФЕСІЙНИМ СВЯТОМ
  • Привітання селищного голови з Днем збройних сил України!
  • ВІДБУЛАСЬ ДЕСЯТА ПОЗАЧЕРГОВА СЕСІЯ ОЛЕКСАНДРІВСЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ
  • ПОТРЕБИ ТА ПРОЕКТИ ГРОМАД  ОБ’ЄДНАЮТЬ НА ЄДИНОМУ ПОРТАЛІ ЕКОНОМІЧНО-СОЦІАЛЬНОГО ВІДНОВЛЕННЯ
  • ПРАЦІВНИКІВ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ГРОМАДИ ПРИВІТАЛИ З ПРОФЕСІЙНИМ СВЯТОМ

    Святковий захід з нагоди дня місцевого самоврядування в Україні відбувся 7 грудня у концертній залі школи мистецтв. Місцеве самоврядування – це найбільш наближена до людей ланка влади. Саме до представників місцевого самоврядування, йдуть люди зі своїми проблемами, надіями та сподіваннями. І саме від їхнього професіоналізму, досвіду, компетенції та відповідальності залежить добробут та майбутнє територіальної громади. Тому на святі були присутні ті, хто багато років свого життя присвятив службі в органах місцевого самоврядування, депутати різних рівнів та скликань, в.о. старост населених пунктів, колективи районної, селищної та сільських рад.

    Читати далі...

  • Привітання селищного голови з Днем збройних сил України!

    Шановні військовослужбовці!

    Дорогі захисники Вітчизни!

    6 грудня державне свято – День збройних сил України, всенародне свято захисників рідної землі, які стоять на варті державного сувереніту України.

    Щиро вдячні всім, хто сьогодні несе службу в лавах Збройних Сил, вдень і вночі охороняючи спокій мирних громадян. Віримо, що українські військовослужбовці й надалі будуть надійними гарантами суверенітету та територіальної цілісності нашої держави. Потужна армія - це запорука сильної і процвітаючої країни. 

    Від усієї душі зичимо Вам миру та спoкoю,  добра та дoстатку Вашим oселям! Ваша мужність та сила здатні пoдoлати будь-які перешкoди. Зі святом!

    З повагою,

    Олександрівський селищний голова Людмила Борисевич

    Читати далі...

  • ВІДБУЛАСЬ ДЕСЯТА ПОЗАЧЕРГОВА СЕСІЯ ОЛЕКСАНДРІВСЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ

    Засідання позачергової десятої сесії Олександрівської селищної ради провела селищний голова Людмила Борисевич 28 листопада 2018 року. На сесії були присутні 20 депутатів, начальники структурних підрозділів селищної ради та заступник директора Добропільського ВУВКГ Наталя Бахарєва.

    Читати далі...

  • ПОТРЕБИ ТА ПРОЕКТИ ГРОМАД ОБ’ЄДНАЮТЬ НА ЄДИНОМУ ПОРТАЛІ ЕКОНОМІЧНО-СОЦІАЛЬНОГО ВІДНОВЛЕННЯ

    Портал даних щодо розбудови миру та соціально-економічного відновлення презентували для органів місцевого самоврядування та виконавчої влади Донеччини у п’ятницю, 30 листопада. Представники Олександрівської селищної ради також взяли участь у інформаційно-навчальному тренінгу, де детально ознайомилися з принципами роботи та перевагами Порталу.

    Читати далі...

Історична довідка

histiryЗасноване 1762 року як село поміщика генерал-поручика Д. Норова, хоча козацькі поселення існували тут і раніше на землях Орельської паланки. За 20 років до побудови храму жителі мали каплицю, а під час святої Чотиридесятниці виконували християнський обов'язок в слободі Петропавлівці, Катеринославської губернії, а потім в Георгіївській Барвінківської церкви.
Перший храм побудований в 1782 році ретельністю того ж генерал-поручика Дмитра Норова, він же забезпечив храм і достатньої начинням. Власник підполковник Микола Бахметьев, незабаром по придбанні покупкою Олександрівки, відновив храм, помножив ризницю пожертвуванням декількох риз та шати, прикрасив престол дорогоцінним євангелієм і дароносним хрестом.
Від холери померло в 1831 році 89 душ, в 1848 році 71 чоловік; від цинги померло 89 осіб. Сильний неврожай і падіж худоби в 1833 і 1848 роках були важкі.
Після скасування кріпосного права, згідно статутний грамоті, підписаній 6 листопада 1862, велика частина землі залишилася в руках поміщика. У 1864 році в Олександрівці, в той час волосному центріІзюмського повіту Харківської губернії - налічувалося всього 502 жителя.
Скасування кріпосного права сприяла розвитку ринку, залученню до сферу товарно-грошових відносин основної маси селян. На початку 80-х рр. 19 століття в Олександрівці було дві лавки. Щорічно влаштовувалися три ярмарки, на яких продавали головним чином зерно, худобу та ремісничі вироби.
З 1901 року збиралися недільні базари. Капіталістичні форми господарювання в селі поєднувалися з пережитками кріпацтва. Селяни вносили викупні суми, платили подушні і поземельні подати, а також земський, волосний і сільський податки. Щорічно з кожного двору в середньому стягувалося більше 17 рублів. Все це негативно позначалося на економічному розвитку села. Протягом тривалого часу воно залишалося невеликим населеним пунктом. У 1896 р в селі відкрита земська школа в старій кімнаті волосного правління, поруч з арештантським.
За даними перепису 1897 року, в Олександрівці налічувалося 879 жителів. Напівголодні і гноблені, бідняки або потрапляли в кабалу до куркулів, або йшли в пошуках заробітку в Краматорськ, Харків,Катеринослав та інші міста.
У період революції 1905–1907 рр. під впливом пропаганди соціал-демократів відбувалися виступи селян Олександрівки проти існуючого ладу. Багато жителів села в червні 1905 брали участь у мітингу на Краматорському машинобудівному заводі, де була прийнята резолюція з вимогою розділу поміщицької землі. У листопаді 1905 року робітники цього заводу провели в Олександрівці мітинг, закликаючи селян до боротьби проти поміщиків і самодержавства[3] У грудні 1905 року селяни виступили з вимогою ліквідації поміщицького землеволодіння. У 1906–1907 рр. мали місце підпали садиб, стогів хліба і сіна сільських багатіїв. Однак всі виступи жорстоко придушувалися, а їх учасники відправлялися у в'язниці й заслання.
У 1909 р в селі було відкрито однокласне змішане училище.
Під час першої світової війни на жителів Олександрівки обрушилися нові лиха. 953 чоловіки з Олександрівської волості були мобілізовані в армію, 108 з них загинули або пропали без вісті. Внаслідок реквізицій у селян різко зменшилася кількість робочої худоби. Росли податки, вкрай загострилися класові суперечності.
Звістка про Лютневу революцію в село дійшли, від прибулих з фронту відпускних солдатів. У селян були надії на розподіл поміщицьких земель, вони проявляли посилений інтерес до питань Установчих зборів. На установчі збори покладали великі надії. Цьому сприяла енергійна діяльність організованого осередку есерів.
Перший час революційне селянство очолив волосний писар П. М. Костенко, який прилучився до есерів.
У травні 1917 року Волостное, правління перетворилося в волосне земство, з усіма старими службовцями. У цей час у село повернувся Іван Курінний, який згруппіровал вокрух себе солдатів фронтовиків, незадоволених бездіяльністю есерів. Відразу ж Курінний зажадав контроль над господарськими землями власників. Есерівська група Костенко, Смищенко, та інші вели активну політичну боротьбу проти безпартійної групи солдатів фронтовиків.[4]
На початку осені керівництво перейшло до групи Іванна Курінного. Осередок стає лівоесерівським, в жовтні 1917 створюється перша рада селянських і солдатських депутвтов. Головою ради стає Курінний. Радою було розпочато роботу з обліку великих, поміщицьких господарств, по маєтках були встановлені контралери в більшості з членів ради.
7 квітня 1918 року командування частин Червоної Армії, які захищали Донбас, організу¬вало населення на оборонні роботи в районі Олександрівки. З настанням Австро-Німецьких військ 5 квітня 1918 рада евакуювався в РРФСР .
20 квітня 1918 в Олександрівці відбувався великий з'їзд земельних власників. Керував з'їздом білогвардієць Костянтин Романов, син місцевого диякона. На з'їзді мали право бути присутніми тільки власники що мають не нижче 25 десятин землі.
Новоспечена волостная управа зайнялася вишукуванням більшовицьки налаштованих солдатів, селян. Останніх було три на всю волость Порфирій Трейдуб, Макар Щербаков і Єгор Касенкін. Першими були заарештовані контролери економії і солдати, до них була застосована порка. Після перших арештів почалося негайне повернення поміщицьких земель і майна. Але так як поля вже були засіяні поміщики встановили скіпщіну тобто кожен третій копицю стисненого хліба відбирали. До кінця травня 1918 хвиля реакції досягла неймовірних розмірів. Поміщики і кулаки, виміщали свою злість на селянах, піддаючи їх усіляким знущанням, прочуханки.
На початку літа в околицях села ходили чутки про появу в повіті Н Махно. 20 липня 1918 біля села зупинився партизанський загін махновців в який вступали місцеві жителі. У відповідь на дію партизанських загонів заснованих місцевими селянами, почався шалений терор. Жорстоко пороли цілими родинами і садили в тюрму в Олександрівці махновців Д Рашевський, брати Седенкови і Пономаренкови після тортур були заслані в Брест. перший партизанський виступ закінчився повним розгромом. Незабаром після цього в селі вбили урядника, і почастішали напад на поміщиків кримінальними елементами але Романовський у всьому звинувачував всюдисущих большівікі.
Махно Нестор Іванович
У жовтні 1918 року в село прибули повернуті з Бреста засуджені селяни. Відповіддю на активізацію антігетьманскіх сил у волості Романов призначив з'їзд власників.
З'їзд відбувся 7-9 листопада 1918 року, пізно вночі партизани на чолі з Скабелькой заарештували Романова і об'явили у волості радянську владу. На початку ця влада спиралася на десяток погано збройних партизан.
П'ять партизан з Олександрівського загону вирушили в Криворіжжя де знаходився штаб махновця Підопригори. Там їм для організації загону дали п'ять махновців на чолі з Ковбасою. Прийшовши в Александроку Ковбаса оголосив себе від імені Махно начальником партизанського загону, але у нього стався конфлікт з Скабелькойі він пішов з села . Наприкінці листопада начальником Олександрівського загону призначили Єгора Скабельку, начальником кавалерії Лук'яна, адьютантом Остапа Седенко секретарем Сергія Кота.
Основними заняттями загону було роззброєння куркульських хуторів, німецьких колоній і поміщицьких маєтків. Одночасно загін займався розподілом захопленого у поміщиків хліба серед постраждалих від окупації селян. Населення надавало загону всіляку допомогу. Весь актив селянської молоді, прагнув вступити в партизанський загін .. Штаб загону знаходився в будинку Романовського.
5 січня 1919 в село повернувся Іван Курінний, слідом за цим відбулися вибори до ревкому. В один з недільних днів січня була створена осередок КП (б) У в складі 16 осіб. З Краматорська був присланий інструктор Дмитро Руденко. Селяни тяглися до землі і хліба, був створений земвідділі яким завідував селянин С.В Журавльов. Знову були востановлена контролери. Незабаром Олександрівський загін виїхав на фронт в Костянтинівку і влився в 11-й український полк. У квітні 1919 був створений волосний ЧК на чолі з Л Седенко І В Прокопенко. Фронт наближався до села, частина молодих селян заявила "Помремо але волость не віддамо. Біля ревкому зібралися сотні селян і вимагали зброї для захисту села від білогвардійців. Однак озброїти всіх не вдалося не було зброї. Ревком провів збір контрибуції в 400.00 рублів для червоної армії.
На початку червня в село вступив 2-й полк Червоного козацтва Примакова частина селян в нього вступила але зброї всерівно не вистачало. У 10-12 числах 1919 Ревком з боями відступив на Лозову.
З приходом денікінців, почалося побиття селян нагайками та шомполами, знову почалася скіпщіна. В рідну волость повернувся Романов в ролі повітового земського начальника. Тут він організував загін білих. У ньому були Василь Щербак, Хоронько, Куліші, Пантелеймон Горобець, Панченко, Єгор Яблочков та інші. У волості від рук білих загинуло 30 осіб.
3-5 грудня 1919 Олександрівку увійшли частини 2-го полку Червоного козацтва, в якому були селяни Олександрівської волості. Односелчан які були в загонах Червоного козацтва виходили зустрічати натовп селян за 10-15 верст від села.
15 грудня 1919 організувався волрековком Головою волрековкома був Остап Седенко партизан, селянин з Олександрівки 15 лютого 1920 повернулася велика частина старих працівників волості, була відновлен осередок КП (б) У. Головою волрековкомом знову ставати Іван Курінний.
20 травня 1920 в околицях села з'явилися загони Махно. З цього часу починається історія безперервних евакуацій та повернень ревкому і осередки.
29-го травня Революційна повстанська армія України зайняла Олександрівку.
Тут на загальних зборах обрали новий склад Реввійськради, в який Махно увійшов як голова, Белаш новий заступник і Хохотова - секретар. Стара Реввійськрада, а з ним і його армійські функції втратили своє значення в силу розкиданості повстанських сил. Тому збори вирішили перейменувати його в «Рада Революційних Повстанців України / махновців», з функціями, що об'єднують махновський повстанство на Україні в цілому.
Рада складалась з оперативного, адміністративно-організаційного та культурно-просвітнього відділів.
До складу оперативного відділу входило три людини: Махно, Калашников і Белаш (начальник відділу). До складу адміністративно-організаційного відділу входили: Куриленко (начальник), С. Каретников і Бондарець. У культурно-просвітницький відділ обрали: Буданов (Начальник), Попова і Матросенко. Кожен відділ мав властиві його специфіці по-розкладання, в яких вказувалися завдання, методи роботи, відповідальність.
Відступивши осередок влилася в Барвінківський загін і участвивала в боях проти Махно. 15-17 червня 1920 ревкому ревкому повернувся в Олександрівку але в селах ще були махновці. Махновці зарубали Курінного і Журавльова та у волості два дні було безвладдя. Коммуністчна група була ліквідована. Канцелярія ревкому неодноразово знищувалася. Періодами проходила смуга безвладдя. Загони червоноармійців які прибували в волость систематично піддавалися нападам махновців. Боротьба анархістів з владою комуністів стала жорсткішою і досягла жахливих розмірів, захоплених продармейци і міліціонров вбивали.
Таке положення тяглося до 1922 року .До осені 1922 протистояння пішло на спад. Однак у той же рік повстанським загоном був захоплений предволревкома В. Ф. Кудінцов, який не дався в руки повстанців покінчив із собою. Це була остання жертва революції.
Уже 1922 року в початковій школі навчалось понад 200 дітей. Крім загально¬освітньої школи, яку 1926 року перетворено на семирічку, в селі працювали курси ліквідації неписьменності. Справжніми ентузіастами в боротьбі з неписьменністю були вчителі П. С. Гудзик, Б. Ф. Стасевський, М. М. Санько, Ф. С. Бикодер, які при¬були з Полтави за путівками комсомолу.
В березні 1923 року Олександрівка стала районним центром. В Олександрівці створили споживчу кооперацію, яка незабаром об'єднала 50 проц. селян, кредитне товариство селян-бідняків і організацію «Всеробітземлісу». 1925 року село першим у районі виконало план хлібоздачі. Тоді ж було проведено День урожаю.
Селяни Олександрівки уже в 1926 році стали переходити до колективного госпо¬дарювання. Восени цього року група бідняцьких господарств об'єдналась у товариство спільного обробітку землі. Для придбання трактора держава виділила їм кредит у сумі 1470 крб. На курси трактористів доАртемівська відрядили Т. Д. Губарєва. 1929 року хлібороби перетворили ТСОЗ на колгосп ім. 1-го Травня. Тоді ж бідняки й середняки організували другу сільськогосподарську артіль - «Червоний промінь».
У 1935 році відкрили лікарню. Хворих обслуговували 2 лікарі та 6 середніх медичних працівників. 1940 року на охорону здоров'я було асигновано 481 тис. крб. проти 339 в 1936 році. Працювали 2 дитячі садки і ясла. Школярі щоліта відпочивали в піонерському таборі.
2 червня 1941 кращі трудівники району з'їхалися в Олександрівку на зліт передовиків виробництва. Тут вони почули звістку про початок Німецько Радянської війни. Уже в перші дні війни більшість чоловіків пішло добровільно в Червону Армію. Тоді ж у селі був сформований винищувальний батальйон чисельністю 160 бійців під командуванням І. М. Чугая[16] З наближенням лінії фронту на території Олександрівського району розпочалося спорудження двох польових аеродромів, готувалися бойові позиції для зенітної артилерії. Трудящі заготовили і вивезли на військові об'єкти близько 3 тис. Кубометрів лісу. 14-15 жовтня 1941 оборонні бої на території району вели частини 55-ї кавалерійської дивізії Південно-Західного фронту, штаб якої знаходився в Олександрівці. Кінні підрозділи Олександрівського винищувального батальйону доставляли регулярним частинам розвідувальні дані.
18 жовтня 1941 після запеклих боїв село захопили німці. В умовах жорстокого окупаційного режиму в Олександрівському районі діяв створений в жовтні 1941 року підпільний райком партії на чолі з П. Ф. Кушко. До складу бюро райкому входили жителі села Ф. К. Гребенюк, Г. С. Замятін, Ф. П. Шаля. Зв'язковий була В. І. Гутнікова. Організований райкомом партизанський загін відразу ж приступив до активних дій, зокрема, він мінував залізничні колії на ділянках станцій Гаврилівка, Краматорськ, Барвінкове, що знаходяться поблизу Олександрівки. Розвідник Г. С. Замятін кілька разів переходив лінію фронту, збирав цінні відомості і доставляв їх командуванню радянських військ. Місцеві жителі переховували поранених червоноармійців і партизанів.
У січні-лютому 1942 року на підступах до села проходили запеклі бої. Олександрівка двічі переходила з рук в руки.[17] У той час місцеві комсомольці М. З. Сукова, Є. М. Корнієнко, Г. І. Осадча, П. Я. Шарова, П. Н. Бербенка і А. М. Дмитрієва під керівництвом Т. В. Сукова організували підпільний шпиталь . Вони врятували життя 12 радянським воїнам. Дівчата діставали продукти, готували їжу, прали, добували медикаменти. Після одужання партизани переправили бійців через лінію фронту до своїх. О. Г. Івченка врятувала життя комісару полку Ф. С. Козенюк. 15 пораненим бійцям надав допомогу В. Корольков.
12 вересня 1943 Олександрівка була звільнена від німецьких загарбників[18] частинами Червонопрапорної 59-ї гвардійської Краматорської орденів Суворова і Богдана Хмельницького стрілецької дивізії під командуванням полковника Т. Ф. Андрющенко.
У 1958 р на базі реорганізованої Беззаботовской МТС на землях ліквідованого радгоспу «Перемога» закладений районний лесопитомник на площі 240 га. Почалися роботи з проектування цегельно-черепичної заводу Райпромкомбінату. З 1960р. в селі почав роботу районний центр культури, а в 1962р. - Школа мистецтв. У 1962-1964гг., В результаті укрупнення сільських районів, Олександрівський район був включений до складу Красноармійського району. У 1965р. центру новоствореного району, - селу Олександрівка, - присвоєно статус селища міського типу.
У 1960 р через село пройшла залізниця з Красноармійська в Лозову, а так само заасфальтована автодорога на Добропілля, що зумовило швидкий розвиток району. У 1964р. заасфальтована автодорога до ст.Легендарная через Новодонецьке. У 1962-2009гг. через Олександрівку ходили господарські, приміські та місцеві поїзди в Красноармійськ, Дубово і Донецьк (до 1993р.). Поруч зі станцією Золоті Пруди («Роз'їзд № 2») за 2 км північніше райцентру йшла промислова розробка піску. Зараз пасажирські залізничні перевезення від ст.Золотие Ставки не виконуються, а ділянкаЗолоті Пруди - Дубово знаходиться в напівзанедбане стані. Не в кращому стані шлях на південь, до ст.Мерцалово, - ходова швидкість вантажних складів - бл. 20 км / год.
Після холодної зими, коли вітри знищили значну частину посіву озимої, в 1969 р. була утворена Червоноармійська Лісомеліоративні станція з Олександрівським ділянкою. У 1970р. в селі відкрилися новий хлібозавод і Будинок побуту, а з 1971р. діє рибгосп, якому належить ряд загат в руслір.Самара. У 1972р. почав роботу міжколгоспний комбікормовий завод. У цей час відкривається новий молокозавод, куди надходить продукція 17 колгоспів Олександрівщини і 1 колгоспу Добропольщіни.
З 70-х рр. працює і Центральна районна лікарня. Були також відкриті станція швидкої допомоги, пошта, телеграф, радіовузол, друкарня. З 60-х рр. при школі діяв гурток червоних слідопитів. У 1981р. відкрився дитячий спортивний оздоровчий клуб. У 1980-1988 рр. в Олександрівському районі побудовано за 4 спорткомплексу, школи та дитсадка, по 2 Будинку культури та ... лазні, терапевтичний комплекс районної лікарні, 21 км водопроводу, 73 км асфальтових автодоріг, сотні будинків.
Зараз у селищі діє професійний аграрний ліцей (колишнє ПТУ № 148), 2 загальноосвітні школи, дитсадок, центр дитячої та юнацької творчості, школа мистецтв. У райцентрі діє музейна кімната,
24 жовтня 1994 в селищі Олександрівка відкрита церква Олександра Невського, Української православної церкви. Настоятель Ієромонах Ігнатій, богослужіння проходить в орендованому державному приміщенні Олександрівської санітарно - епідеміологічної станції терміном на 30 років.[19]
27 листопада 2014 в відбулося освячення Олександро-Невського храму в селищі Олександрівка. Чин освячення та першу Божественну літургію в храмі звершив, митрополит Донецький і Маріупольський Іларіон і архієпископ Горлівський і Слов'янський Митрофан у співслужінні духовенства Донецької та Горлівської єпархій.